Кілька днів тому американське видання The Washington Post з посиланням на слова якогось українського чиновника повідомило про нібито заклик Дональда Трампа до Володимира Зеленського почати контрнаступ. Стаття викликала бурхливу реакцію в українському інформаційному просторі, виникли й сумніви в достовірності слів “чиновника”. Але навіть якщо така розмова і була, то ось питання: а чи здатна Україна зараз провести цей самий контрнаступ?
Докладніше про це – у матеріалі спільного проєкту OBOZ.UA і групи “Інформаційний спротив”
Насамперед хочу зазначити, що до нібито сказаних Трампом слів про те, що без наступу – тільки в обороні – війни не виграють, буквально те саме регулярно у своїх інтерв’ю говорив і головнокомандувач ЗСУ генерал Олександр Сирський.
Так, українська армія зараз перебуває в стані стратегічної оборони, в яку вона перейшла в жовтні 2023 року. І продовжить у ній залишатися доти, доки не будуть створені відповідні умови для переходу до контрнаступу. Маються на увазі не контратаки ситуативного чи системного характеру або рейдові дії на території противника – подібно до Курської операції, а саме загальновійськова контрнаступальна операція, яка не має права на провал або на посередні результати.
А тепер головне: що це за такі умови і чи створені вже для контрнаступу?
Виснаження
З переходом у стратегічну оборону в СОУ з’явилися певні цілі та завдання, а саме – виснаження противника. І слід зазначити, що з 2023 року та протягом 2024-го було на “відмінно” виконано завдання з виснаження російських окупаційних військ у їхній механізованій компоненті – техніці.
На сьогодні РОВ відчувають критичний дефіцит у питаннях штатної комплектації підрозділів військовою технікою. Танки та бойові броньовані машини максимально економлять. Під час штурмових дій їх використовують вкрай рідко, що чітко видно зі статистики втрат. Втрати не просто знижуються, а стають рекордно низькими не тому, що у російських танків стала броня міцнішою і їх важче знищити – ні. Танків стало у РОВ неприпустимо мало. Як і ББМ.
Так, за період жовтень 2023 – грудень 2024 рр. можна сміливо говорити про повне механізоване виснаження РОВ. А 2025-й мав стати роком виснаження людського ресурсу окупантів.
Армія країни-агресора стала воювати переважно цим ресурсом, як транспортні засоби використовує не броньовану, цивільну авто- і мототехніку. Але на відміну від виснаження механізованої компоненти виснаження людського ресурсу не відбувається. Ба більше, знижується показник щомісячних втрат РОВ у категорії особового складу.
На те є низка причин, і однією з найнеприємніших є те, що українська тактика ведення бойових дій вкрай неохоче і неповоротно адаптувалася до нових умов. Одним із яскравих прикладів такої низької адаптивності є збереження точкових засобів ураження замість переходу на засоби, що вражають площу.
Зокрема, зараз РОВ діють невеликими штурмовими групами – як пішими, так і на легких транспортних засобах (ЛТЗ). І щоб знищити одиницю живої сили, навіть на ЛТЗ, продовжують застосовувати fpv-дрони спрямованого, точкового типу замість переходу на БЧ об’ємно-детонуючого типу в повітрі, начинені великою кількістю шрапнелі, над групою противника. І замість один fpv-дрон – один штурмовик було б один fpv-дрон – 3-5 і більше поранених, стікаючих кров’ю штурмовиків ворога.
Аналогічно не приділяється достатньо уваги батальйонній артилерії з касетними боєприпасами та легким РСЗВ, у той час як РОВ вже активно отримують і застосовують північнокорейські 107-мм реактивні Type 75.
З цього можна зробити висновок, що за показового виконання завдання з виснаження механізованої компоненти РОВ фаза виснаження людського ресурсу за перше півріччя 2025 року – провалена. Але це не єдина умова, яка необхідна для не те щоб початку контрнаступу, а хоча б планування такої операції.
Панування в повітрі
Україна поки що не має абсолютного панування в повітрі в зоні бойових дій. Для цього також необхідна ціла низка умов, зокрема:
– системне знищення російських систем протиповітряної оборони;
– руйнування ешелонованості на тимчасово окупованих територіях:
– нейтралізація загроз із землі та з повітря для української авіації.
Завдання з ППО регулярно вирішують за допомогою знищення засобів противника як на тимчасово окупованій материковій частині України, так і на півострові Крим.
Головне управління розвідки МО України здійснює регулярні нальоти на позиційні райони ППО в Криму і нейтралізують як зенітні ракетні комплекси, так і радіолокаційні станції противника. Полювання на російські засоби протиповітряної оборони на материковій частині України також ведеться цілодобово, але говорити про те, що загрозу повністю нейтралізовано, поки що зарано.
Аналогічно рано говорити і про нейтралізацію загрози з повітря – доти, доки українську авіацію не прикриють із землі системами ППО великого радіуса дії або вона не отримає перевагу перед російською винищувальною авіацією.
Це може бути забезпечено як прикриттям ЗРК Patriot, так і забезпеченням українських винищувачів далекобійними модифікаціями ракет “повітря – повітря” AIM-120C/D AMRAAM за обов’язкової підтримки літаків ДРЛВ Saab 340.
З огляду на все вищевикладене, ми перебуваємо на півдорозі до нейтралізації загроз сухопутного характеру для нашої авіації та на вельми невизначеній позначці в питаннях нейтралізації повітряних загроз, що аж ніяк не свідчить про близькість до мети панування в повітрі. А розпочинаючи без нього контрнаступ, ми ризикуємо отримати захлинаючий фронт, а не глибокий прорив.
Але є й інші обставини, які вказують на те, що зараз говорити про контрнаступ щонайменше не доцільно. Особливо представнику американської сторони.
Фактор Трампа
У 2024 році, роблячи прогноз на події 2025-го, я відзначав кілька важливих обставин, а саме – адаптацію Сил оборони України до нового формату ведення бойових дій проти великого валу людського ресурсу супротивника і те, наскільки швидко Дональд Трамп стане лояльним до нашої країни. Від того, як скоро 47-й президент США займе відносно проукраїнську позицію, залежатиме і те, як для нас пройде 2025-й рік.
І якщо з адаптацією до боротьби з великим людським ресурсом, як ви вже зрозуміли, ми впоралися погано, якщо не сказати – не впоралися зовсім, то з другою обставиною у нас пів року виявилися абсолютно провальними.
Пів року США не надавали нам нової допомоги – окрім тієї, що досилалася з пакетів, підписаних у період каденції Джозефа Байдена.
І ці втрачені місяці вплинули на все. На те саме зростання втрат противника та його можливості наступати. На наші резерви та формування нових підрозділів. Елементарно – на нарощування системності контратак. На створення умов для панування в небі і так далі.
Тільки зараз наші двосторонні відносини виходять зі стану анабіозу і повертаються у відносно конструктивне русло. Але це втрачений час і можливості, який надолужити буде не так просто.
Тому якщо Дональд Трамп і говорив про контрнаступ, то йому слід було б зрозуміти, що неможливість проведення такої операції у 2025 році це і його провина зокрема.
Висновки
У цьому матеріалі я перерахував лише частину тих чинників, через які Силам оборони України неможливо у 2025 році провести контрнаступ. Крім них, є й інші, більш вузькоспеціалізовані і про які небажано взагалі згадувати. Але цілком зрозумілим стає те, що тільки за підсумками 2025-го і на початку 2026 року можна буде проводити оцінку ймовірності проведення такої операції наступного року, але аж ніяк не в цьому.
З іншого боку, це зовсім не означає, що в другій половині 2025 року ми не можемо почати планувати її. Хоча, знову ж таки, безпосередньо можливість виникне тільки за наявності цілої низки чинників, зокрема й стабільної підтримки з боку США.
Тож якщо Дональд Трамп хоче побачити контрнаступ української армії, слід їй у цьому питанні дуже й дуже суттєво підсобити. Хто знає, можливо, за результатами цього контрнаступу президенту США навіть встановлять пам’ятник – де-небудь у районі Михайлівської площі.
Джерело: OBOZ.UA
