Ізраїль розпочав операцію “Амке Лаві” (“Народ як лев”) проти Ірану. ВПС ЦАХАЛ атакували підприємства зі збагачення урану, командні центри, ракетні бази й інші об’єкти. Прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу заявив про удар “у саме серце” іранських програм: ядерну та балістичну. За його словами, зокрема було уражено ключове підприємство зі збагачення урану в Натанзі, про вибухи на якому також повідомило державне ТБ ісламської республіки.
У результаті удару Ізраїлю по штаб-квартирі Корпусу вартових ісламської революції Ірану було вбито командувача Хосейна Саламі, “декількох його охоронців і колег”, повідомив КВІР. Також загинув начальник Генерального штабу збройних сил країни, генерал-майор КВІР Мохаммад Багері. Крім того, іранські ЗМІ повідомляють про загибель командувача об’єднаного штабу “Хатам аль-Анбія” генерала Голамалі Рашида та кількох провідних фізиків, які займалися ядерною програмою.
Нетаньягу назвав дії Ізраїлю “необхідними та своєчасними”, зазначивши, що Іран був за кілька тижнів від здобуття можливості створення ядерної зброї. Він додав, що атака була спрямована не тільки на військові об’єкти, але й на ключових фізиків-ядерників, які “працювали над створенням бомби”. В Ізраїлі оголошено надзвичайний стан, країна готується до тривалої війни. Ізраїльський прем’єр закликав мирних громадян почати запасатися продуктами, одягом і терпінням, оскільки війна “буде довгою – довшою, ніж усі звикли”. Очікується атака-відповідь Ірану на “превентивний удар”. Водночас Іран погрожує і США “жорстокою відповіддю”. Окрім того, Іран запросив екстрене засідання Ради Безпеки ООН, назвавши, те що сталося, “безрозсудною агресією”.
Для України головне питання: як вплине війна на Близькому Сході на її спроможності отримувати допомогу від партнерів і на Росію, яка може використовувати загострення між Ізраїлем та Іраном на свою користь.
Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв’ю для OBOZ.UA поділився ексміністр закордонних справ України Володимир Огризко.
– Ізраїльські ВПС завдали ударів по десятках цілей по всьому Ірану, пов’язаних із ядерною програмою та іншими військовими об’єктами. Також знищено кількох знакових осіб із Корпусу вартових ісламської революції Ірану та кількох провідних фізиків, які займалися ядерною програмою країни. Відповідь Ірану – масована атака на Ізраїль. Також Іран запросив екстрене засідання Ради Безпеки ООН після удару. Тегеран назвав те, що сталося, “безрозсудною агресією”. Ізраїль стверджує, що Іран має достатньо збагаченого урану, щоб створити кілька бомб протягом кількох днів, і йому необхідно діяти проти цієї “неминучої загрози”. Загалом усе схоже на початок дійсно гарячої війни між цими країнами. Так, прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу вже заявив, що збройний конфлікт між Іраном та Ізраїлем буде довгим, та закликав мирних громадян почати запасатися продуктами, одягом і терпінням, оскільки війна “буде довгою – довшою, ніж усі звикли”. Загалом ця атака, на ваш погляд, – правильний крок із боку Ізраїлю та єдиний вихід у нинішній ситуації?
– Ізраїль традиційно сприймає Іран як свого головного ворога. І не безпідставно. Іран неодноразово погрожував Ізраїлю знищенням і послідовно фінансує всі ті сили, які працюють проти Ізраїлю. Останній приклад – ХАМАС. Угруповання, яке роками існує на іранські гроші й відверто виступає проти ізраїльської державності. Для Ізраїлю стратегічною метою є знищення іранських можливостей завдати йому шкоди. Особливо на тлі підозр, що Іран активно працює над ядерною зброєю. А деякі аналітики взагалі стверджують: у Тегерана вже є кілька ядерних боєголовок, які вони просто десь надійно заховали й нікому не показують. Ну, приблизно так само, як і Ізраїль має свою ядерну зброю, хоча офіційно цього не визнає. Тобто знищення потенцій ядерної загрози з боку Ірану – для Ізраїлю це тема номер один. Що навколо? Є союзники, є не союзники. Головний союзник – США. Ізраїль перебуває у дуже тісному контакті з американцями. І повірте, говорити, що американці нічого не знали, – це як мінімум наївно.
Візьмемо хоча б той приклад, коли США раптово переспрямували антидронові ракети з України до Ізраїлю. Це ж не тому, що хтось у Пентагоні прокинувся з думкою: “А чого б нам не перекинути ракети?” Це було рішення на основі чіткої інформації: американці знали, що Ізраїль готує удар по Ірану. І передчуваючи відповідь, оперативно посилили оборону. Це пряма демонстрація підтримки. І хоча США публічно декларують: “Ми за мир, ми за стабільність”, – у Вашингтоні чудово розуміють: якщо Ізраїль ліквідує іранську загрозу, то це буде абсолютно прийнятним для американських інтересів. Бо Іран – це не союзник, а радше головний подразник США в регіоні. Ізраїль у цьому випадку – зручний інструмент. Вашингтон не хоче діяти напряму, але чудово, якщо за нього це зробить хтось інший. І саме цю роль Ізраїль успішно виконує.
– Так чи інакше, але черговий план Трампа провалився, як і його бажання залучити до посередництва російського диктатора Путіна. Під час останньої телефонної розмови Трамп зазначив, що Росія погодилася допомагати адміністрації у веденні переговорів з Іраном щодо його ядерної програми. Але, як бачимо, посередництво Путіна не знадобилося. Говорять, що Тегеран відмовився. Президент США підтвердив, що Штати знали про удари Ізраїлю по Ірану заздалегідь, але не брали в них участі. Він також сподівається на повернення Ірану до переговорів. Паралельно Трамп кілька разів закликав Ізраїль усе ж не атакувати Іран, адже це означає війну, чого американський лідер усе-таки боїться. Атака Ізраїлю поставила під сумнів здатність Трампа реально впливати на світові процеси? Чи все це гра на публіку, і власне адміністрація була також зацікавлена в ізраїльському ударі по Ірану?
– Якщо ти озброюєш Ізраїль, передаєш йому системи ППО, ракети, техніку – то ти його підштовхуєш до дії. Бо якби Трамп справді був проти удару, то США не допомагали б відбивати попередні атаки Ірану, зокрема ту масштабну дронову атаку кілька місяців тому, яку Ізраїль відбив разом з американцями та британцями. Тобто ось вона, пряма лінія: Вашингтон – Тель-Авів. Союз чіткий і зрозумілий. Заяви Трампа? Він прекрасно знає, що без Ізраїлю не зможе покарати Іран. А Іран не хоче ні домовлятись, ні поступатись. То ж у Трампа залишається один варіант – діяти чужими руками. Ізраїль – його кийок.
Щодо історії з Путіним, то там у Трампа немає ані бажання, ані інструментів для покарання. Ось буквально нещодавно він заявив: мовляв, чому всі так погано ставляться до Росії, адже вона втратила 51 мільйон у Другій світовій. А до Японії та Німеччини – ставляться добре. Що тут скажеш? Рівень історичного невігластва – просто вражає. Людина, яка претендує на те, щоб знов очолити найпотужнішу державу світу, не знає елементарного. Тому він буде постійно вигадувати якісь дивні аргументи на користь Путіна. Чому? Це вже тема для окремого психоаналізу. Але факт залишається фактом: Трамп не хоче й не буде карати Путіна. Не тому, що не може. А тому, що не хоче. Бо в його уявленні Росія – це не загроза, а потенційний бізнес-партнер. Ілюзія, звісно. Але вона в нього дуже жива.
– Тобто ви вважаєте, що удар Ізраїлю по Ірану не вплине на імідж Трампа, який завжди говорить, що за його президентства не розпочнеться ні одна війна. Навіть більше, він заявляв, що зупинить і ті, які вже йдуть, але цього не сталося ніде: ні на Близькому Сході, ні в Україні, ніде, де він намагався “домовитися”.
– Це правда. Але водночас його важко звинуватити у тому, що саме він розпалює війну. Він же заявляв Ізраїлю: “Не атакуйте”. А ті взяли й атакували. Ну що я можу вдіяти, – каже Трамп, і вже знову закликав до мирних переговорів і до підписання угоди Іраном. Складається враження, що Трамп свідомо використовує Ізраїль як інструмент: завдати удару ізраїльськими руками, а самому залишитися осторонь – “я ж тільки пропонував домовитися”. Тобто дипломатично дистанціюється, але політично – виграє. Він може сказати: “Мої люди возили пропозиції в Тегеран, а ті відмовилися – то що я мав робити? А Ізраїль уже діяв самостійно”.
– І все-таки: це повноцінна війна? Нетаньягу вже прямо заявив – щонайменше два тижні триватиме операція проти Ірану. Іран, зрозуміло, не мовчатиме та вже відповідає. Джихад оголошено, “червоний прапор” піднято. Тобто, крім ракетних обстрілів, можна очікувати й на хвилю терактів по усьому світу – передусім проти Ізраїлю, але, можливо, і проти США.
– Безперечно. Не забувайте, що в Ірану є союзники. Ті ж єменські хусити – хіба вони будуть сидіти склавши руки? Ні, вони теж почнуть запускати те, що у них є. І всі ці терористичні угруповання, з якими зараз активно співпрацює Росія, – хіба вони будуть мовчати? Ні. Вони діятимуть. Вибухи в середині Ізраїлю – це цілком реальний сценарій. На жаль, ситуація може вийти далеко за межі двостороннього обміну ударами. Це загрожує вибухом усього Близького Сходу й навіть далі. А це вже надзвичайно небезпечна тенденція.
В Ірані оголошено про початок кривавої помсти за удар Ізраїлю. Це означає, що от-от полетять сотні ракет. Називають цифру 800: і балістичних, і крилатих, і “Шахедів” – усе, що в них є. І попри всі “залізні куполи”, без підтримки США та європейських союзників Ізраїлю буде надзвичайно важко вистояти. Бо це вже не просто війна, а релігійний фанатизм. І коли війна набуває релігійного виміру – рахунку на втрати вже не ведуть. Це стає “священною війною”, у якій Ізраїль – символ зла. Тоді все може перейти у фазу, коли з обох боків почнуть використовувати те, що досі було глибоко сховане. Я маю на увазі: чисту чи “брудну” ядерну зброю. Якщо це станеться – світ здригнеться. Бо обмін ядерними ударами в будь-якій точці планети – це вже не просто ескалація, це катастрофа. Це руйнує сам принцип стримування, на якому тримається сучасний світопорядок. І тоді Путін скаже: “А чому я не можу застосувати ядерну зброю проти України?” От тоді ми зайдемо в надзвичайно темну, страшну еру. Хоча, з іншого боку, якщо буде другий масований удар по Ірану, й втрати там будуть катастрофічними, то, можливо, все й обмежиться новим зібранням Радбезу ООН.
– Ви згадували про Путіна. Як Росія може використати цю війну? Адже очевидно, ціни на нафту стрімко зростуть, хоча Єврокомісія планувала знизити цінову стелю до 45 доларів. Медіапорядок денний знову буде зміщено у бік Близького Сходу, а Україна опиниться на периферії уваги. НАТО, ЄС, “Велика сімка” – всі будуть більше стежити за Іраном та Ізраїлем, а не за нами. Чи вистачить у них сил і терпіння тримати фокус на війні в Україні?
– Я не думаю, що західні країни, включно зі США, почнуть відряджати свої війська до Ізраїлю або взагалі на Близький Схід. Усе, що в них там є, воно вже там є – американські військові бази розкидані по всьому регіону. І, як на мене, щось додаткове туди ніхто перекидати не буде. Бо втягувати американців у нову війну – це те, чого Трамп не зробить за жодних обставин. Це не його війна. Тому США стримуватимуться. Щонайменше, жодних наземних операцій. А от у повітрі – можливі різні варіанти. Можливо, ескадрильї F-35 з авіаносців злетять, щоб бомбити або прикривати Ізраїль, якщо Іран знов атакуватиме – як це вже бувало раніше. Але не більше.
Чи будуть європейці в це втягуватися? Маю сумніви. Після того, як саме Ізраїль першим завдав ударів, європейці, найімовірніше, не матимуть морального обов’язку його захищати. Бо в цьому випадку Ізраїль виступає стороною, яка першою розпочала – країною-агресором, якщо хочете. І хоча можна довго говорити про мотиви, але факт є фактом – ударів завдає Ізраїль.
Чи це триватиме два тижні? Можливо, а може кілька днів. Усе залежить від рівня втрат з обох боків. Прямого зіткнення між ними немає – лише обмін ударами. Подивимось. Якщо конфлікт обмежиться лише цим, я не бачу причин, чому Європа мала б переглядати свої домовленості з Україною. От, наприклад, нещодавно міністр оборони Німеччини Пісторіус був в Україні. Ми домовилися про нові, дуже серйозні оборонні проєкти. І який це має стосунок до війни Ізраїлю з Іраном? Жодного. Це не змінює наші позиції з партнерами в Європі.
Що стосується США, то тут ситуація складніша. Вони не робитимуть нічого особливо позитивного для України. Але якщо продовжуватимуть постачати зброю і ділитися розвідданими – цього буде достатньо, щоби ми могли вести війну з Росією далі.
– У Москві з великою помпою 17 січня цього року було підписано договір про “всеосяжне стратегічне партнерство” між Іраном та Росією. 21 квітня цей документ набрав законної сили. З цієї дати Москва та Тегеран є союзниками в оборонній сфері. Чи буде хоч якось діяти договір між РФ та Іраном?
– А чим Путін може “вписатися”, скажіть мені? У нього що є додаткові сили? Додаткове озброєння? Та немає в нього нічого. Він не може “вписатися” навіть проти України. Його дії лише підтверджують, що ресурсів у Росії немає. Якби мав – не кликав би північнокорейських солдатів на свою територію, бо без них не міг утримати навіть Курську область. Для нас у цьому конфлікті є один позитив: Іран, найімовірніше, більше не зможе постачати Росії жодного озброєння – ні “Шахедів”, ні чогось іще. Якщо, звісно, він ще щось постачає. Тому – ні, Росія за Іран не впишеться, й Іран за Росію теж. У кожного свої проблеми, і кожен займатиметься своїми. Отже, як би це цинічно не звучало, але якщо цей конфлікт не перейде у найгіршу, тобто ядерну фазу, ми не програємо від цього. Бо союзник нашого ворога буде зайнятий іншим, а значить, менше допомагатиме нашому ворогу.
– Перейдемо тоді до війни в Україні та можливостей мирного врегулювання. Як це бачать у США. Є заява спецпредставника Трампа – Кіта Келлога. За його словами, Вашингтон має намір добиватися “припинення вогню на місці”: це означає, що території, на яких сторони “фізично” перебувають, які вони контролюють, залишаються за ними де-факто, але не будуть визнані де-юре, “це прийнятно” для американців. Загалом США хотіли б довгострокового миру не лише для України, а й Європи. Все це добре, але це лише слова, а де дії? Як саме американці прагнуть це зробити, тобто аби погодився Путін? Адже замість тиску ми маємо те, що, наприклад, міністр фінансів США Скотт Бессент висловив незгоду з двопартійним законопроєктом щодо посилення санкцій проти Росії, запропонованим групою сенаторів. Він закликав законодавців надати адміністрації “гнучкість” для підтримки мирних переговорів між Росією та Україною. Держдепартамент США взагалі привітав Росію із національним святом. Держсекретар Марко Рубіо висловив сподівання на “конструктивну взаємодію” з Росією задля досягнення “міцного миру” між Москвою та Києвом. Ось так.
– Це просто сором для сучасної американської зовнішньої політики та дипломатії. Рубіо або не розуміє, з ким має справу, або свідомо зневажає мільйони українців. Бо такі “вітання” – це плювок в обличчя. І водночас ще один цвях у довіру до Сполучених Штатів. На жаль, це курс, який обрав Трамп. І далі вже не важливо, хто саме озвучує ті чи інші заяви – Келлог, міністр оборони чи держсекретар. Це все одна лінія.
Рубіо каже, що Росія може повернутися до клубу цивілізованих націй… Ну, відкрийте, будь ласка, підручник. Не російський – будь-який інший. Почитайте про ту “цивілізацію”, вся історія якої – це вбивства, грабунки, окупації. Ось вам і вся “цивілізованість”. Але вони цього не знають, вони цього не читають. Це їм незнайоме. Схоже, Трамп відкриває підручник історії Другої світової тільки з іншого боку. Бо він, здається, взагалі не розуміє, хто за що тоді боровся. От і все. Що ми хочемо від цієї адміністрації? Та нічого вже не хочемо. На ці заяви, пане Романе, я б не звертав особливої уваги. Це ознака невігластва. Прикро. Але це факт.
Скільки разів Трамп уже обіцяв, що “через тиждень-два” зрозуміє, чи хоче Росія миру? І що, зрозумів? Після стількох бомбардувань? Після атак на цивільну інфраструктуру? Ні. Бо для нього Росія завжди права. Навіть якщо Україна зіб’є стратегічний бомбардувальник – це вже “Україна напала на Росію”. Тобто логіка Трампа – Росія апріорі добра, Україна винна за замовчуванням. Пояснити щось інше марно.
– Саміт G7 15-17 червня відбудеться у Канаді. Чи варто очікувати рішень, які дійсно щось змінять? І, можливо, відбудеться зустріч Зеленського з Трампом – чи варто чекати від неї прориву?
– Я не чекаю революцій. Можливо, “шістка без США” таки погодиться тиснути на Росію через нафту й банки. І, можливо, окремі країни або ЄС загалом запровадять нові санкції. Але США – ні. Вони зайняті відбілюванням Москви, а не її покаранням.
Чи буде зустріч Зеленського з Трампом? Думаю, що буде. Саміт не такий уже й багатолюдний, а два дні – це багато часу, щоб бодай на куточку поставити два стільці й поговорити. Як у Римі колись. Тобто формально чи неформально, але контакт буде. А от що він дасть? Тут великий знак запитання. Бо для Трампа Україна – це просто зручна мішень для звинувачень. А Росія – уособлення “порядку”. І в цьому вся проблема.
– Внутрішня ситуація в США. Протести проти міграційної політики. 14 червня протести будуть у 1800 містах у всіх штатах – наскільки це загроза для самого Трампа і для єдності країни?
– Протести у 1800 містах – це вже не “акція”, це вже національна мобілізація. Мільйони людей. І навіть якщо Трамп сам цього не усвідомлює, республіканський істеблішмент усвідомлює. І якщо все продовжиться, то конфлікт між Трампом і тверезою частиною Республіканської партії стане неминучим. Він уже підриває не лише світову стабільність, а й внутрішній фундамент США. Каліфорнія – це, даруйте, не штат, це економіка, яка посідає п’яте місце у світі. ВВП більший, ніж у більшості країн. А що робить Трамп? Вводить туди війська. Для чого? Щоб улаштувати показовий конфлікт? Ну тоді вибачте, але питання “чи він адекватний” уже не риторичне. Бо ти не можеш знищувати власну країну задля шоу. І знаєте, інституції в Америці – сильніші за нього. І як би він не намагався їх зруйнувати, але прийде момент, коли скажуть: “Досить. Ми погралися”. І тоді висновки для нього можуть бути дуже, дуже болючими.
Джерело: OBOZ.UA
