Верховна Рада України 21 серпня 2025 року ухвалила два законопроєкти про створення Defence City – спеціального правового режиму для підтримки підприємств оборонно-промислового комплексу. Ініціатива покликана стимулювати розвиток вітчизняного ОПК шляхом надання значних податкових пільг та спрощення митних процедур. Утім, детальний аналіз запропонованої моделі викликає серйозні питання щодо її ефективності та справедливості.
Механізм роботи Defence City
Законопроєкти №13420 та №13421 вносять зміни до Податкового та Митного кодексів, а також інших законів України. Новий правовий режим передбачає впровадження системи стимулів для резидентів Defence City до 2036 року або до вступу України в Європейський Союз. Основними перевагами стануть звільнення від податку на прибуток за умови його реінвестування, відсутність податку на землю та нерухомість для виробничих потужностей, а також звільнення від екологічного податку. Додатково запроваджуються спрощені митні процедури під час воєнного стану та протягом року після його завершення.
Особливістю Defence City стає спрощений режим міжнародної передачі оборонної продукції, що має полегшити експортні операції. Держава також зобов’язується підтримувати релокацію підприємств та заходи з підвищення захисту виробничих потужностей. Формування переліку учасників покладається на Міністерство оборони, яке має створити Реєстр резидентів Defence City замість існуючого переліку підприємств ОПК.
Головною вимогою для участі стає структура доходів: щонайменше 75% доходу підприємства за попередній календарний рік має формуватися за рахунок реалізації оборонної продукції власного виробництва. Виняток передбачено лише для літакобудування, де межа знижується до 50%. Також встановлені вимоги щодо стратегічного значення для обороноздатності, відповідності стандартам прозорості та відсутності зв’язків із державою-агресором.
Особливою новацією стає системне обмеження доступу до інформації про резидентів Defence City. Протягом воєнного стану та ще року після його завершення дані про такі підприємства зникнуть з публічних електронних реєстрів, включаючи Єдиний державний реєстр юридичних осіб, реєстри нерухомості та земельний кадастр. Фінансову звітність резиденти також зможуть не оприлюднювати до припинення воєнного стану.
Офіційно такі обмеження обґрунтовуються необхідністю захисту критичної інформації про оборонне виробництво, зважаючи на повітряні атаки з боку РФ. Проте створення “непрозорої зони” навколо підприємств галузі викликає обґрунтовані питання щодо можливостей громадського контролю та запобігання зловживанням.
Програма для “обраних”
Аналіз критеріїв участі у Defence City виявляє їх дискримінаційний характер. Вимога щодо 75% доходів від оборонного виробництва може виключити значну частину ефективних підприємств галузі, які мають диверсифіковану бізнес-модель. Така диверсифікація часто є вимушеною через існуючу заборону експорту озброєння під час війни та нерегулярність державного замовлення.
Національна асоціація оборонної промисловості України, яка об’єднує понад 100 провідних недержавних підприємств ОПК, провела власний аналіз та дійшла висновку, що значна частина ефективних та критично важливих підприємств не потраплять до списку резидентів. Парадокс полягає в тому, що підприємства зі 100% оборонною спеціалізацією, які вже визнано стратегічними, можуть не відповідати формальним критеріям через особливості обліку доходів або організаційної структури.
Така селективність створює штучну сегментацію ринку, де частина виробників отримує суттєві конкурентні переваги, а інша змушена працювати в гірших умовах. Це суперечить декларованій меті зміцнення всієї оборонної галузі та може призвести до спотворення ринкових механізмів.
“Прихватизація” державних активів ОПК
Паралельно зі створенням Defence City відбуваються процеси реструктуризації державного сектору ОПК, які викликають серйозні питання щодо збереження державного контролю над стратегічними активами. Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, відбувається системна передача найперспективніших розробок та переведення фахівців з державних підприємств ОПК до приватних структур.
Схема функціонує через перетворення державних підприємств на субпідрядників, тоді як статус головних підрядників оборонних контрактів переходить до приватних компаній. Це дозволяє концентрувати основну норму прибутку в недержавному секторі, залишаючи державі лише виробничі функції, а також збитки.
Така модель фактично означає приватизацію найцінніших активів державного ОПК – інтелектуальної власності та кадрів під прикриттям “оптимізації” державних підприємств оборонної галузі.
Створення Defence City набуває особливого значення у світлі підготовки так званої Угоди по дронам (drone deal) зі Сполученими Штатами на 50 млрд дол. США. Угода передбачає виробництво Україною 10 млн дронів щорічно протягом п’яти років після завершення російської збройної агресії. Питання про те, хто стане виконавцем цих контрактів, може визначити майбутнє всієї оборонної галузі.
Враховуючи логіку Defence City та паралельні процеси реструктуризації державного ОПК, існують обґрунтовані побоювання, що найприбутковіші контракти дістануться вже визначеним приватним структурам, які заздалегідь підготувалися під критерії нового спецрежиму.
Альтернативні підходи
Ефективна підтримка оборонно-промислового комплексу потребує збалансованого підходу, який не створюватиме штучних переваг для окремих груп підприємств. Критерії участі у пільгових режимах мають базуватися на об’єктивних показниках ефективності та стратегічної важливості, а не на формальних характеристиках структури доходів.
Аналіз досвіду інших країн демонструє різноманітні підходи до стимулювання розвитку оборонно-промислових комплексів. Республіка Корея представляє найбільш показовий приклад успішної трансформації оборонної індустрії через системний державний підхід. За період з 2000 по 2025 рік країна здійснила справжній прорив, піднявшись з 31-го місця до топ-10 найбільших експортерів зброї у світі. Річний обсяг оборонного експорту у 2024 році склав майже 10 млрд дол. США, що стало результатом довгострокової стратегії розвитку.
Успіх Республіки Корея базується на гібридній моделі державно-приватного партнерства з великими конгломератами (чеболями), яка забезпечує синергію між державним плануванням та приватною ефективністю. Ключовими факторами стали конкурентні технології, масове виробництво, нижчі ціни порівняно з європейськими аналогами, швидке виробництво продукції та дипломатична підтримка від уряду. Система податкових пільг від 6 до 18 відсотків для оборонних підрядників поширюється на всі підприємства галузі, які відповідають об’єктивним критеріям, без створення штучних бар’єрів для участі.
Defence City в поточному вигляді більше нагадує інструмент селективної підтримки “правильних” підприємств, ніж комплексну програму розвитку галузі. Без кардинального перегляду критеріїв участі та механізмів контролю ця ініціатива ризикує стати черговим прикладом того, як під гаслами підтримки оборонної галузі реалізуються інтереси наближених до влади компаній.
Джерело: OBOZ.UA
