Подивившись на той психоз, який роздмухують російські геббельсівські пропагандисти з кожної праски, включно з міністерством закордонних справ, спікерами помийних каналів усіх рівнів, з приводу того, що українці самі вбивають своїх же, вже не можна просто пройти й промовчати, покрутивши пальцем біля скроні, – мовляв, чого можна було знову хотіти від дубиноголових п’янозачатих постолиць, чому дивуватися. Одразу хочу попередити обвинувачів-захисників “людської гідності”, пізнавачів “елементів євгеніки”, поборників теорії “адже вони теж люди” – вам зараз не сюди. Вам у Бучу, Бородянку, Капітанівку, Лиман і Гостомель, на Житомирську трасу перших двох місяців, щоб першими побачити жахи катівних катівень та братських могил мирних українських громадян на звільнених деокупованих територіях, – і це для початку, потім непогано б було по новій за партою, а потім – сюди.
Річ у тім, що, на жаль, українцям доводиться мати справу в цій війні з тією самою Москвою, хоч би як називалася на даний момент країна, яку вона очолює. Щоправда, окрім Москви, перманентно ці людські покидьки кучкуються і біля Санкт-Ленінбурга чи Пітера, але суті справи це не змінює. Звернемося до історичного коріння цієї гидоти, що носить у даний історичний момент офіційну назву “Російська Федерація”.
Як уже неодноразово було сказано, жодним автором досліджено, нинішній “російський” народ у більшій своїй частині походить від племен, описаних як “андрофаги” ще “батьком історії” Геродотом.У перекладі з давньогрецької андрофаги (Ἀνδροφάγοι, Androfágoi, ἀνήρ (ἀνδρός) – людина, φάγος – той, хто поїдає) – це людожери або канібали. Геродот пише, що в андрофагів були найдикіші звичаї серед сусідів скіфів, у них не було ні прав, ні законів. Ой, як же це несподівано. У них і зараз їх немає, і не було ніколи. Насильство і брехня – єдине їхнє “чинне законодавство”.
У цьому і полягає глибинна суть усього, що пов’язано з цими нібито людьми, які несуть свою сутність крізь покоління і століття історичного цивілізаційного розвитку суспільства, – суті “русского” народу це не змінило. Будь-який соціум, який продукує під своєю владою Москва або Петербург, за своєю суттю це – суспільство насильства. Про насильство в російській сім’ї, в російських дитячих і навчальних закладах, громадських інститутах, ЗМІ та кінематографі, структурах у локалізованих просторах, таких як пенітенціарна й армійська структура, силах правопорядку і правосуддя, якщо їх узагалі можна так назвати в цій країні, аж до міжособистісних стосунків і стосунків держави до громадянина, не писав, не говорив і не знімав тільки сліпий.
Це суспільство, в якому не визнаються ні норми моралі, ні норми права, зокрема й міжнародного права, ратифікованого органами представницької та виконавчої влади цієї країни. Тут, на 1/6 земної суші панує культ насильства, від морального і фізичного до сексуального, хамства і культурної деградації, – як основних елементів самоствердження, тотальної масової брехні на всіх рівнях – від найвищого керівництва державою до вихователів у дитячому садочку та священиків, які служать у таємній поліції та декоровані під релігійний суб’єкт. Росіяни завжди кажуть одне, думають інше, а чинять по-третє. У їхніх черепних коробках не виникає когнітивного дисонансу від такого розладу особистості, він ввібраний з молоком матері і відшліфований століттями, записаний уже в їхньому генетичному коді. Тому надії перебудувати масове зведення звичаїв цих нібито людей, їхню збочену ментальність, спробувати віднайти в них “хороших росіян” – марне витрачання часу і сил. Тільки повна ізоляція і максимальне обмеження, ембарго на все і потрійна залізна завіса. Тільки такі заходи вони розуміють і тільки тоді почнуть поважати тих, хто їх застосував. Тільки так, поступово, до декого з них – не всіх, не треба обманювати себе, можливо, прошу зауважити, можливо, стануть доходити принципи прав і свобод особистості, недоторканності приватної власності, загальної законності, за якими живуть і розвиваються світові цивілізовані демократії.
Але повернемося до багатовікової людожерсько-насильницької суті росіян. Від самого початку, в цьому суспільстві, норми верховенства права порушуються по відношенню до своїх громадян. Чи варто говорити, що вони не будуть ніколи дотримуватися по відношенню до громадян інших держав, а особливо по відношенню до тих, проти кого їхня країна розв’язує загарбницькі війни. При цьому немає значення – ці люди цивільні або військовополонені. Суті ставлення до них з боку російських фашиствуючих окупантів цей факт не змінює. Для будь-якого агресора, який приходить під російським, радянським або російським прапором на чужу територію, потенційно ці громадяни – просто об’єкт для катувань, дослідів, катувань, насильства і вбивства – просто шматок м’яса, який права на життя вже не має. Причому про звірства російських солдатів, що перевершили нацистські злочини часів Другої світової війни, знають у їхньому суспільстві всі, від їхніх матерів, сестер, коханих дружин до президента країни. Більша частина з них радіє цим убивствам і знущанням, зґвалтуванням і тортурам, підбурюючи і стимулюючи своїх рідних – катів. Але за умови пред’явлення їм неспростовних доказів звірств і масових страт всі вони, підкреслюю, всі, будуть брехати і вивертатися, вимагаючи доказів, при цьому докази будуть лежать у них прямо перед носом.
Це, з дозволу сказати, “суспільство” – такі ж садисти, як і ті злочинці, які катують і вбивають людей у чужій країні. Не варто жити в ілюзіях, відкрийте очі вже. У російських школах цих садистів і людей з явними психічними відхиленнями вчителі подаватимуть як героїв, які відстоюють міфічні інтереси Росії, чомусь на чужій землі, водночас із дитячих років будуть втовкмачувати в молоді незміцнілі мізки думку про “захист Батьківщини”, тільки якось особливо не зважають на те, що в даному та всіх попередніх випадках цей “захист” завжди починається з нападу на їхню країну, першими. А якщо цим “російським хлопчикам-героям”, які потрапили в полон або в органи дізнання, пред’явити докази їхніх звірств, то реакція буде дивною для нормальної людини не з їхнього суспільства – від простого нерозуміння (“ну і що тут такого?” і “я не розумію сам, як я це робив”) і бурмотіння чогось невиразне до розмазаних сліз по обличчю (розумію, що погано, але покажу каяття, може, не покарають, тим паче, не дай Боже, так само). І чи варто дивуватися, що те, що спостерігається в їхніх сім’ях “б’є – значить любить”, згодом перетворюється на катую і ґвалтую, “висловлюючи братню любов і дружбу народів”. Але всі ці слова стосувалися здебільшого цивільного населення, якому не пощастило опинитися під окупацією.
Як відомо, правовими орієнтирами з’ясування сутності катувань, як воєнного злочину, є джерела міжнародного права та міжнародного гуманітарного права, зокрема – Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання (далі – Конвенція проти катувань) 1984 року, Женевська Конвенція (І) про поліпшення долі поранених та хворих у діючих арміях від 12 серпня 1949 року (далі – РК І), Женевська Конвенція (II) про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі від 12 серпня 1949 р. (далі – РК II), Женевська Конвенція (III) про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. (далі – РК III), Женевська Конвенція (IV) про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. (далі – РК IV). (далі – ЖК IV), Римський статут МКС, рішення МКС, Елементи злочинів МКС (англ. – ICC Elements of Crimes), рішення міжнародних ad hoc трибуналів, рішення гібридних трибуналів, міжнародні договори і конвенції, міжнародні звичаї тощо.
І ось тут, окремо, варто поговорити про військовополонених. До речі, для довідки, до цієї категорії відносяться не тільки військові, а й інші категорії людей, які підпадають під цей статус: правоохоронці та цивільні, які не беруть участі в бойових діях у лавах збройних сил, а ось найманці і шпигуни, за деяких обставин, до категорії військовополонених не відносяться. Але не суть. Хоч би скільки ми зверталися до Женевських конвенцій і 1929, і 1949 років, ратифікованих, зокрема, Росією, хоч би скільки говорили про концепцію Міжнародного гуманітарного права, або закони і правила ведення війни, що визначають права цивільних і військових, а також поводження сторін конфлікту з військовополоненими, хоч би скільки ми перераховували гарантованих прав військовополонених, хоч би скільки говорили про гуманне поводження з військовослужбовцями у полоні, про цивільне населення в зоні ведення бойових дій, яке взагалі ні до чого і не є комбатантом, Будуть сотні Буч, Бородянок, Лиманів, відомих і поки що невідомих населених пунктів, де маніяки-садисти у формі російської армії та гвардії грабували, катували, знущалися, калічили, ставили смертельні досліди, гвалтували, вбивали, розстрілювали, знімаючи все на камери мобільних телефонів, щоб потім хизуватися у своєму збоченому суспільстві своїм статусом, який різко піднявся в ієрархії насильства.
Ми не будемо копатися в разючій кількості воєнних злочинів (уже понад 136 тисяч зафіксував Офіс генерального прокурора України), скоєних російською армією проти цивільного населення і військовополонених під час збройного конфлікту, що не могли не привернути увагу всієї міжнародної спільноти. Не будемо розбирати в чому вони полягають, а там все стартує від характеру ведення бойових дій, фактів насильства, описаними вище, наруги над тілами до кіднепінгу та геноциду українців.
Гаразд, досить копатися в причинно-наслідкових зв’язках прогресуючого впродовж багатьох століть психічного розладу насильства в бік збоченого садизму цілого народу, що давно стало нормою його життя та поведінки цієї двоногої звірини, яка прийшла вбивати й катувати заради забави, на українську землю. Якщо комусь ці слова здадуться надто жорстокими і несправедливими, то я нагадаю, що війну проти України і дії кремлівського карлика з його наближеними старезними старезними динозаврами підтримало понад 86% населення вигрібної федерації.
Не віриться? Тоді давайте звернемося до історії, причому обмежимося виключно московитсько-українськими “операціями, кампаніями, експедиціями, походами тощо) У Москві завжди починає протікати, якщо вони скажуть правду і назвуть війну ВІЙНОЮ, краще заспівати “Хотят ли русские войны”, лицеміри.
Джерело: OBOZ.UA
