Протягом останніх трьох років Росія стрімко втрачає позиції на Південному Кавказі та в Центральній Азії. Москва примудрилася одночасно зіпсувати відносини і з Вірменією, і з Азербайджаном — країнами, чия ворожнеча десятиріччями залишалася полем для російського посередництва та контролю, що надавало Кремлю статусу “старшого партнера”. Тепер же на тлі війни в Україні, стратегічних прорахунків Кремля і геополітичних зрушень у регіоні, Вірменія та Азербайджан зближуються — без участі Росії. Ба більше, роль посередника і гаранта безпеки активно перехоплює Туреччина. До цієї низки дипломатичних провалів додався ще один: погіршення відносин із Казахстаном. Москва фактично заблокувала експорт казахстанської нафти, завдавши удару по економіці одного з небагатьох союзників, що залишилися в ЄАЕС. На тлі цієї кризи Казахстан дедалі рішучіше дистанціюється від Росії, вибудовуючи тісну співпрацю з Китаєм, Туреччиною і Заходом.
Вірменія: розрив із “союзником”.
Вірменія, незважаючи на членство в ОДКБ і тісні історичні зв’язки з Росією, дедалі більше відчужується від Москви. Після того як Росія не стала на захист вірмен Карабаху 2020 року і фактично проігнорувала подальший азербайджанський військовий тріумф і повернення територій, довіра Єревана до Кремля впала. Вірменське суспільство і керівництво дедалі голосніше говорять про необхідність виходу з ОДКБ і переорієнтації на Захід. Прем’єр-міністр Нікол Пашинян прямо заявив, що “безпеку Вірменії Росія забезпечити не може”. Москва відповіла звично — через шантаж, інформаційні атаки і підтримку опозиційних проросійських сил усередині країни, позначилися спроби Росії дестабілізувати внутрішньополітичну ситуацію у Вірменії. Однак у нових геополітичних умовах цей інструмент втрачає ефективність.
Азербайджан: від конкуренції до суперництва.
Здавалося б, Азербайджан, здобувши військову перемогу за мовчазної згоди Москви, мав би зміцнити зв’язки з Росією. Але на ділі Кремль виявився зайвим — Баку все більше покладається на стратегічне партнерство з Туреччиною. Російські миротворці в Карабасі були виведені у квітні 2024 року, і з цього моменту Росія остаточно втратила важелі впливу на території конфлікту. Крім того, напруга зростає і за іншою лінією: Москва звинувачує Азербайджан у співпраці з Україною і Заходом. У відповідь Баку посилює тиск на російський інформаційний вплив, закриває проросійські псевдо-ЗМІ та обмежує діяльність “русского міра” і його проксі силами.
Вірменія та Азербайджан зближуються — всупереч Росії.
На тлі ослаблення Росії Єреван і Баку розпочали вперше за десятиліття реальний діалог. Під тиском ЄС і США сторони обговорюють делімітацію кордонів і відкриття транспортних коридорів. Переговорний процес відбувається без участі Москви. Показово: роль гаранта майбутніх домовленостей фактично перейшла до Брюсселя та Анкари. Такий розвиток подій — удар по російському міфу про “єдину силу”, здатну утримувати стабільність на Кавказі. Реальність виявилася протилежною: щойно вплив Кремля слабшає, з’являються шанси на врегулювання, нехай і не без ризику.
Казахстан: наступний на черзі.
22 липня 2025 року Росія несподівано ввела обмеження на експорт казахстанської нафти через Новоросійськ — ключовий маршрут для експорту нафти з Казахстану. Формальний привід — “екологічні претензії” та “технічні причини”, але в реальності це політичний сигнал: Астана занадто далеко зайшла у своїй самостійній зовнішній політиці. Казахстан уже давно демонструє обережне, але впевнене дистанціювання від Москви: відмовляється підтримувати війну проти України, не визнає анексію українських територій, проводить навчання з НАТО і розвиває транспортні коридори в обхід Росії — зокрема через Каспій і Туреччину. На цьому тлі енергетичний шантаж виглядає як відчайдушна спроба повернути втрачений вплив. Однак ефект, найімовірніше, буде протилежним: Казахстан прискорить інтеграцію з альтернативними економічними блоками і транспортними маршрутами.
Туреччина і Китай займають простір, що звільнився.
На тлі стрімкого відходу Росії з пострадянського півдня її місце посідають інші сили — насамперед Туреччина і Китай. Туреччина вже де-факто домінує в Азербайджані, зміцнює вплив у Вірменії (зокрема через економічні канали) і активно працює з Казахстаном у рамках Організації тюркських держав. Китай, зі свого боку, поглиблює економічне і логістичне співробітництво з Казахстаном та іншими країнами Центральної Азії. Пекін сприймається як більш передбачуваний і економічно вигідний партнер, ніж Москва.
Росія втрачає все “ближнє зарубіжжя”.
Багаторічна стратегія Кремля — опора на військове домінування, тиск, шантаж і принцип “розділяй і володарюй” — більше не працює. Країни колишнього СРСР і навіть нейтральні сусіди Росії стрімко відходять від Москви, і цей дрейф стає незворотнім. Білорусь, формально залишаючись союзником, дедалі частіше веде гру у своїх інтересах. Мінськ обережно дистанціюється від найтоксичніших ініціатив Москви, а всередині країни зростає антиросійська напруга, особливо серед еліт і суспільства, втомлених від васальної залежності. Південний Кавказ і Центральна Азія швидко виходять з-під контролю. Вірменія та Азербайджан, незважаючи на глибокі протиріччя, зближуються в пошуку нових гарантів безпеки — від ЄС до Китаю. Молдова твердо обрала європейський курс, навіть під загрозою гібридної війни з боку Росії. Грузія, незважаючи на політичні коливання, зберігає прозахідний вектор.
На зміну “русскому миру” приходять турецькі дрони, китайські інвестиції, західні дипломатичні місії та регіональні альянси без участі Росії. Але геополітична катастрофа для Кремля відбувається не тільки на пострадянському просторі. Після вторгнення в Україну нейтральні Швеція і Фінляндія вступили до НАТО. Вперше за десятиліття Росія отримала об’єднаний протяжний кордон з НАТО на півночі — те, чого так боялися в Москві, але що самі ж і спровокували. Це — підсумок стратегічної сліпоти Кремля. Замість того щоб будувати рівноправні партнерства і зміцнювати довіру, Росія зробила ставку на агресію, ультиматуми та імперську риторику. Тепер за це доводиться платити: втратою впливу, союзників і репутацією. Путін програє ту саму “геополітичну гру”, яку сам же й нав’язав світу.
Джерело: OBOZ.UA
