Частина 3. Друга частина тут.
Екзистенціальна ненависть на генетичному рівні, яку відчувають росіяни до українців, зумовлюється тим, що росіяни – в головній і більшій своїй масі – є нащадками племен андрофагів (за Геродотом) – людожерів, з яких походив нинішній “російський народ”. Не варто не враховувати ще того фактору, що ця “нація” не має ні своєї мови, ні назви, і навіть офіційно відкидає свою історію, примазуючись багато століть до української. Тому прагнення знищити український народ як націю (а тих, хто залишився, асимілювати), великодержавний шовінізм і масова брехня – невід’ємна частина існування російського суспільства впродовж століть. Сектантська відданість режимам, рабське низькопоклонство, заперечення здорового глузду, безпросвітна брехня – завжди були відмінною рисою цього утворення.
Одним із виправдань війни Росії проти України, для заявленої Путіним української “денацифікації” – тобто повного винищення нації – є страшилка про “українських неонацистів”, яких мало хто бачив, але, виходячи з пропагандистської картинки, для російського населення щонайменше переважна частина українців і є “нацистами”, хоча саме кремлівські світогляд і політика є шовіністичним фашизмом. Згадайте, вище, я писав, що московити (найбільш правильна назва “росіян”) дуже люблять розглядати події в якомусь часовому інтервалі, коли їм це вигідно, як у випадку з “Великою вітчизняною” (ВВВ). Улюблений інтервал – єдина велика війна, яку їм за підтримки світового співтовариства вдалося виграти за рахунок десятків мільйонів жертв серед народів СРСР. ВВВ – це лише епізод Другої світової війни, яку вони ж, нагадаю, і розпочали з “союзником” Гітлером, над яким і було здобуто перемогу, але відсікли цей безсторонній період терміном “Велика вітчизняна”. І ось колишній співучасник, уже “переможець” над фашизмом. І без решти народів, за словами президента-недомірка, або хто там сьогодні замість нього, перемогу Росія (він уже й не пам’ятає, що країна називалася СРСР) здобула б одноосібно. А нічого, що окремі напрямки поставок за ленд-лізом перекривали 90% потреб? А нічого, що кожен п’ятий Герой СРСР – українець, тобто в сучасній кремлівській риториці “бандерівець – неофашист-зрадник”. І чомусь ніхто впритул не бачить 53 постійно діючих фашистських організації Росії, ні глорифікації нацизму в Кремлі та по всій країні, ні глорифікації нацизму, що не викликає запитань. А ось тут варто зупинитися окремо.
Окремо про символи. Коли власівська ганчірка – прапор пособника нацизму – стає прапором держави, коли символ нагород у нацистських підрозділах – георгіївська стрічка – є символом Перемоги над цим самим нацизмом, для Кремля це нормально, у головах не викликає жодного дисонансу й у безмовного плебсу. Пояснюються ці факти в Москві тим, що на Росії ці символи існували й раніше. І що? Ви ж ніби міряєте все у Всесвіті виключно в подіях 1941-1945 року.
При цьому український червоно-чорний прапор згідно з їхнім законодавством є екстремістським, оскільки належав УПА. Відразу ж після цього клеїться ярлик “фашиста” і затавровується весь сусідський народ. Потім ідуть нічим не підкріплені звинувачення Української повстанської армії та Організації українських націоналістів у “пособництві” нацистам. І це при тому, що лідера ОУН Степана Бандеру нацисти заарештували на восьмий день вторгнення за проголошення відновлення незалежності Української держави – 30 червня 1941 року. Потім кинули його в концтабір Заксенгаузен, де протримали до листопада 1944 року, де було вбито двох його рідних братів, і де він так і не погодився на співпрацю. Інші представники управління Організації українських націоналістів у кількості 621 осіб були розстріляні нацистами в Києві в Бабиному Яру, разом зі звичайними українцями-киянами, циганами, євреями, комуністами та військовополоненими. До нацистів з початку 30-х років ХХ століття масові розстріли в Бабиному Яру проводило саме НКВС. Вибачте, а в чому власне, різниця? Але в головах московитів чомусь саме ОУН і УПА – і вони навіть різниці не розуміють між цими організаціями та абревіатурами – це саме вони “пособники нацистів”. Ці організації трибунал у Нюрнберзі визнав народно-обводнювальними рухами, а не пособниками нацизму, як і не вдалося радянським прокурорам видати злочини Радянського Союзу за німецькі, через що в СРСР вийшли тільки сім томів Нюрнберзького процесу, а не всі 42. Але повернемося до прапора. Навіщо забороняти у себе наш другий національний прапор? Тим паче прапор “кров за землю”, який реально виходить під час обагрівання кров’ю нашого сонячно-небесного прапора держави, є прапором князя Русі Володимира, пам’ятник якому відкрили за Путіна в Москві 2016 року, знову зробивши спробу примазатися до нашої історії. То звідки ж претензії до прапора князя? За російської імперії стрічки кольору цього прапора були на імперському гербі м. Києва, а в липні 1834 року було відкрито Київський Імперський університет святого Володимира в кольорах цього прапора, головний корпус якого має цю колірну гамму донині. А як же українські національні вишиванки, більша частина яких вишита червоними і чорними нитками, а як же пісня, що вийшла 1964 року “Два кольори”, яка практично стала народною, вони всі теж “нацистські”, і за це нас треба вбивати, розв’язавши геноцид у ХХІ столітті й розпочавши Третю світову?
Можна нагадати, як загони червоних партизанів і радянських військових відбирали останнє продовольство у змучених війною сільських мешканців, і що в Кобрінсько-Пінському басейні, де пліч-о-пліч живуть разом століттями українці та білоруси Полісся, червоні загони не соромлячись наслідували нацистських карателів Хатині, повторювали вбивства і спалення місцевих людей десятками сіл і сіл. Тільки про це ні в Кремлі, ні в Мінську воліють не згадувати. Правда ж не зручна. Наслідком усіх чинників для війни із загарбниками як німецькими, так і радянськими, і стало створення УПА та її героїчна боротьба з 1941 до 1953 року, хоча окремі бої тривали і в 1955, і в 1960 роках. І жоден російський історик, жоден кремлівський політик чи пропагандист, не зможе дати відповідь, що ж треба було зробити радянським органам влади, щоб населення, яке 1939 року зустрічало Червону Армію як своїх визволителів від польського гніту, за два роки, масово йшли в ліси, і знаючи, що вони ніколи вже не повернуться до мирного життя, і віддавши себе справі боротьби з кремлівськими загарбниками-пригноблювачами, прийняли під час мученицьку смерть, б’ючись із загонами НКВС-МДБ-МДВС-КДБ майже два десятки років. До речі, свої “бандерівці” були і в Білорусі, і це не червоні партизани. А що ж наші нащадки канібалів? А все те ж саме – терор проти мирного населення, тортури, зґвалтування, знущання, вбивства. До арсеналу заходів додалася ще й депортація в товарних вагонах, з малою надією вижити. А у випадку з кримськими татарами, крім тотальної депортації, ще й авіарозстріл на баржах в Азовському морі.
Зараз ми бачимо, що Радянський Союз, як держава, був ідеалом саме для ось цього населення, яке є державотворчою в РФ “титульною нацією”, яке, я ще раз зазначу, походить від племен андрофагів і яке навертає довкола себе всі завойовані народи, а кого не може примусити до навертання та парадигми життя “в рамках” державної машини, морить голодом, убиває у концтаборах і психіатричних лікарнях, а якщо й це не допомагає, знищує всіма доступними видами озброєнь. Особливо прошу зауважити – не верхівка придумала модель, а саме плебс і досі вважає таку державу своїм ідеалом і прагне повернути. Так само як і за часів їхніх середньовічних царів, які впиваються витонченими тортурами і стратами своїх підданих заради забави, що проводяться на центральних площах під радісні, збуджені вигуки та палаючі очі натовпу, – сторіччями, почитайте нариси, записки й журнали іноземних мандрівників, дипломатів про криваві “забави” государів у Московському князівстві, безсонну ніч гарантовано навіть невразумильним. За такі публічні страти військові-карателі завжди були щедро обдаровані керівництвом, навіть більшою мірою, ніж за бойові заслуги, особисте холуйство на самодержця завжди в цій країні було в пошані, так було за царів московських, так і за часів СРСР тенденція нагородження таємної поліції, привілеї, які значно перевершували бойові заслуги. На цьому, напевно, історії вистачить, і так, можливо, перевантажив новим поглядом на старі відомі факти, можливо заграли новими гранями у свідомості. Тепер, коли все стало кришталево ясно і зрозуміло історично, включно з брехнею мерзенної країни-ізгоя, 83% населення якої підтримує війну проти України, має такий самий огидний вигляд, і нічого, окрім почуттів презирства й огиди, викликати не може, бо андрофаги та їхнє “праве діло” не міняються століттями, вони живуть через гени століттями в постійній брехні, не дивно, що в їхніх головах визволення авіабомбами, порятунок убивством, залучення до “русского мира” збоченими тортурами, зґвалтуваннями, медичними дослідами з маніакальними нахилами психічно нездорової людини, не викликають когнітивного дисонансу “нормальної” російської людини. Населення в цій країні не в змозі дати адекватну оцінку навколишньої дійсності, причому ніколи. Ок, з огидною до блювотного рефлексу, державою навколо Москви все зрозуміло, з її суттю теж, з народом – рашистами, убивцями, ґвалтівниками теж. Вони завжди будуть усією країною катувати, вбивати, красти і брехати. Ви ще не отримали відповіді на риторичне запитання, оспіване кремлівським агітпропом у пісні: “Чи хочуть росіяни війни?
Продовження далі >>>>
Джерело: OBOZ.UA
