Найважче — втрачати найближчих на війні.
Я заблокував цю думку. Про втрату.
Для мене він поїхав у відпустку.
Бо він був для мене найріднішим братом.
І в цьому житті ми з ним не побачимось.
Це дуже важко, коли нема того, з ким ріс стільки років.
Турбує нервове напруження постійне.
***
Останній рік не можу адекватно поводити себе серед людей. Хочеться кричати і бити вже. Панічні атаки.
Коли я бачу молодого здорового бичка, який їде на машині — чому ти не тут.
Я просто пустий. Я зневірився.
Не довіряю нікому.
В мене є кіт:
Ми з ним говорим дуже часто.
Він спить біля мене.
Він як мій антистрес. Приходить кожен день і мурчить: інколи здається, що він говорить зі мною.
Вночі прокидаюсь. А він мурчить.
Це дуже підтримує.
Памʼять дуже хромає. Забуває багато.
***
Яким я бачу моє майбутнє? Хочу бути плодовитим деревом. Щоб життя було в фарбах,
Хочу жити і мріяти. Не виходить.
***
Мене підтримує зараз кілька речей.
Віра в людей, які колись будуть жити тут в Україні. І не воювати.
Віра в Всевишнього. Якби люди більше вірили, менше б воєн було.
Я так все більше думаю зараз.
Що я хочу робити після війни? Якщо зможу списатись – хочу обробляти свою землю своїми руками. Як робив мій батько, мій дід і прадід. Я в селі виріс.
***
Найбільше турбує
Головні болі, Тошнота, поганий сон, кошмари, Панічні атаки
Галюцінації іноді є – ракети, шахеди
Судороги уві сні хапають
Постійна тривожність
Депресія
Бажання тільки одне — списатись
****
Був в місті, і там грала музика з дитячого мультфільму радянського. І цього вистачило. Мене потім телепало 2 години.
Советські дитячі мультики – це жах. Їх нам ставили в колонії.
16 часов кожен день грала ця музика – львіну долю часу грали дитячі мультики.
Це в багатьох колоніях.
І це саме страшне було.
***
Виходжу в парк. У всіх так добре все.
І це так злить.
Ми самі пішли. З першого дня війни.
І наче нас програли в рулетку.
***
З 2014 року добре ставились до військових
Завжди.
А зараз тікають.
На машинах треба вішати наліпку неТЦК. Щоб не спалили.
***
Жінка каже, що кричу вночі
Руки трусяться
Ноги трусяться
Страх
Тривога
Боюсь і не знаю, що відбуваться.
***
Дуже важкий один спогад.
Глаза закриваю і бачу.
Тіп. Перебило 2 ноги. Забрати його неможливо було.
Командир сказав, не забирати його.
Це мене мучить.
Бо ми разом були так довго.
***
Знаєш, що мене турбує? Мене турбують трупи.
Бачу їх постійно.
Уві сні.
Тільки уві сні.
***
Ти знаєш, що таке 80 днів сидіти на нулі?
Там летить все. Попаде, так попаде. Якась байдужість.
Настільки все рівно вже стає.
***
Думки військових – це рубрика, де я розміщую шматочки бесід без імен і деталей, щоб просто показати про що живуть і думають військові. Моя мета – щоб прірва між військовими і цивільними зменшувалась і ми, цивільні могли краще розуміти військових. Інформація почищена, прибрана обсценна лексика, локації і дати, залишаються тільки думки.
Також важливо відмітити, що кожна історія розміщається з дозволу.
Якщо хочете підтримати роботу для хлопців – закупку ліків, книг, необхідного – то постійна банка в другому коментарі.
Якщо це корисно — поставте сердечко.
І дякую всім за підтримку, донати, репости, коментарі.
Кожна реакція і репост допомагає більшій кількості людей дізнатись про те, про що думають військові. Тому буду вдячний за РЕПОСТ.
Інші пости — ви можете знайти за хештегом
#ДумкиВійськових або в телеграм каналі (він в коментарях).
Джерело: OBOZ.UA
