Зустріч Путіна і Трампа на Алясці стала не стільки дипломатичною подією, скільки символічною. Вона показала: два лідери, здавалося б, із різних політичних світів, напрочуд схожі один на одного. Їх об’єднує одне — нехтування демократичними інститутами та віра у власну винятковість. Погляди Путіна і Трампа архаїчні, немов вирвані з XIX століття: великодержавні амбіції, культ “особливого шляху”, міфологізація минулого, страх перед майбутнім і тотальний популізм. Путін чверть століття будував свою владу на ідеї “підняття з колін”, але на ділі привів Росію до економічного колапсу, демографічної катастрофи і міжнародної ізоляції. Втрата енергетичних ринків, руйнування репутації країни і перетворення Росії на васала Китаю — підсумок його курсу.
Трамп, своєю чергою, крок за кроком руйнує уявлення про США як про світову державу-лідера і надійного партнера. Його гасло “Америка насамперед” на ділі означає відмову від глобальної відповідальності і перетворення країни на регіонального гравця. Погляд Трампа звернений у минуле, в ілюзію, що Америка “знову стане великою” — але ціною відмови від лідерства і добровільної поступки позицій іншим центрам сили.
На тлі цих політичних пенсіонерів президент України Зеленський демонструє якісно іншу модель сучасного лідерства. Він не може одноосібно ухвалювати доленосні рішення — чи то передача територій, чи то капітуляція перед агресором. Не тому, що не хоче, а тому що не може. Його влада спирається на соціальний консенсус, і будь-яке рішення, що йде в розріз із думкою суспільства, буде відкинуто. Цього не розуміють два “найбільших і найпрекрасніших” лідера з минулого. Вони мислять категоріями абсолютної влади і кулуарних угод — картковими ставками, блефом і брехнею. Диктатори щиро не усвідомлюють, що в демократичній державі рішення не залежать від бажання однієї людини.
Тривожно, що навіть у США система стримувань і противаг дає збої і не запобігає руйнуванню демократичних процедур. Події останнього часу показали: частина американського істеблішменту готова жертвувати демократичними інститутами та державними інтересами заради особистих благ і теплого крісла. І все ж хочеться вірити, що головним джерелом легітимності будь-якого президента США залишається народ. Сьогодні головне питання звучить так: чи дозволить американське суспільство перетворити велику демократичну державу на країну, де шлях до “величі” означає відмову від принципів, які зробили її великою?
Джерело: OBOZ.UA
