Якось кілька місяців тому зустрілись ми в сільському кафе — три сусідки. Наші діти ходили до однієї школи. Усі розмови починаються зі звичного: “Як ви?” Кажу: “Та ось, їздили до чоловіка в лікарню в Дніпро. Хоч так донька побачила тата”.
Інша сусідка: “А мій на N напрямку, там зараз наступ. Командир. Не знаю взагалі, коли побачимось”.
Третя сусідка: “А ви не знаєте? В нашу квартиру влучив шахед… Пощастило, всі живі”.
Я писала про інсульт тата, хтось казав: “вам пощастило, мій взагалі не вижив”. І я так сама всім кажу – нам дійсно пощастило.
Коли розповідала про зруйновану вулицю в нашому селі, мої друзі з Харкова співчували, бажали сил. А я казала: у вас же так кожного дня? Це ж для нас, при всій звичці до обстрілів, був винятковий досвід.
Не уявляю, як ви постійно живете в цьому — і як сприймається, коли ми з місця в “тилу” розповідаємо про це “своє”. Порівняно з вами у нас все спокійно. – Вони у відповідь ставили сумні емоджі.
А друзі з інших більш безпечних міст писали, що не уявляють, як живемо ми.
Мене вразили слова в одній з нещодавніх розмов: “Нам пощастило. В наш будинок влучила ракета. А в сусідній — шахед. У нас хоч не було пожежі, у них все згоріло повністю”.
Під час однієї з екскурсій на виставці, яку я проводила для ветеранів, один з них казав: “Мені пощастило, у мене легке протезування”.
… Я сьогодні листувалась зі знайомою. Вона була засмучена. Хтось сказав, що “такі дрібниці”, які вона переживає, не варті уваги, і взагалі немає підстав для тривоги та згадувань. (Порівняно з іншими.)
Я її запитала — чи не бачила вона німб над цією людиною, що їй це казала, і божественного світіння?
Хто має право оцінювати, що таке “дрібниці” і міряти наш досвід та переживання?
Де є це мірило?
Порівнювати можна лише подібне.
Хоч навіть при переживанні подібного досвіду, реакція та оцінка у кожного буде своя. І це залежить від дуже багатьох чинників.
У роботі психологи використовують шкалу суб’єктивного вимірювання інтенсивності емоцій. Шкалу суб’єктивних одиниць дистресу.
Лікарі — шкалу суб’єктивного вимірювання фізичного болю.
Чи є універсальна “об’єктивна” шкала вимірювання емоційного болю і нашої витривалості чи вразливості саме в цей момент?
І навіть коли ми кажемо — “порівняно з іншими, у мене все прекрасно” — чи даємо ми при цьому можливість відреагувати свій біль та страх, які природні та закономірні, навіть якщо хтось переживає досвід набагато складніший?
Чи це “порівняно з іншими – у мене все прекрасно” дає нам можливість відчути свої власні сили та спертися на них?”
Наче відштовхнутись від найстрашнішого і знайти свою неушкоджену частину, яка точно є.
…Я сьогодні думала про те, що геть втомилась. Багато всього некритичного відбувалося одночасно.
Пригадала всі ці розмови. І багатьох знайомих. Соромила себе. Казала: дивись, у тебе все прекрасно. Всі живі. Ти живеш у своєму будинку. “Порівняно з іншими — у тебе все ідеально”.
А потім подумала — а якщо не порівнювати? То “як ти” – насправді?
Як ми — насправді, якщо не порівнюємо себе навіть з тими, чий досвід дійсно може бути набагато складнішим. І не применшуємо важливість того, що переживають інші і ми самі.
Може, ті, хто знецінювали жінку, з якою я листувалась, просто потребували слів, яких так і не почули: “Я бачу, наскільки вам важко. Чи можу я хоч щось для вас зробити?”.
Травматичний досвід може робити нас більш вразливими. І впливати на наше ставлення до себе та світу — він часто провокує почуття сорому та провини і чи применшення значимості свого стану, чи відчуття, що всі нам винні, раз ми “таке” пережили.
Може робити нас зверхніми, наче сила травмування робить нас винятковими і дає якесь моральне право ставати суддями для інших.
Може вести нас до більшої вдячності та людяності, до більшої цінності життя. Тих, хто поруч. Переосмислення своїх цінностей та цілей.
Так, порівняно з болем та втратами інших — ми точно можемо почуватись щасливчиками.
Для мене особисто – нічого не може бути порівняно з цим. Головне – щоб всі були живі та цілісні!
….Але й напевно, ще важливо, Як саме ми проходимо через випробування, які одночасно для когось здаватимуться дрібнотою, а для когось — надмірними.
І для мене ще важливіше — як ми збереглися і що саме в собі зберегли.
Без порівняння з іншими.
Я подумала, що замість цих слів – “порівняно з іншими” – буду просто дякувати. Що ми живі, що відчуваємо турботу, що всі цілі. Що є не ушкоджена втомою частина, на яку можна спиратись.
Сил нам.
Обіймаю, Родино, як хочу Перемоги!
Джерело: OBOZ.UA
